# Кухня Тунісу: що скуштувати, від бріка з рідким жовтком до чаю з кедровими горішками > Кухня Тунісу без готельного буфету: брік, рибний кускус, харісса з списку ЮНЕСКО, лаблабі, макруд і м'ятний чай. Де їдять місцеві і що везти додому. - URL: https://langandtrip.com.ua/article/kukhnia-tunisu/ - Мова: uk - Опубліковано: 2026-10-26 - Категорії: Культура, Дозвілля, Ресторани, Екскурсії, Їжа та напої, Туніс --- Головне, що треба знати про туніську їжу: вона гостра. Не «пікантна для середземноморської», а по-справжньому пекуча, бо харісса тут лежить на столі замість кетчупу і потрапляє майже в кожну страву. **Кухня Тунісу**: це суміш берберської основи, арабських спецій, французької техніки й італійської любові до тунця і томатів, і саме тому вона не схожа ні на марокканську, ні на єгипетську. ## Брік: хрусткий трикутник з рідким жовтком Візитівка країни і найкращий стартовий тест. Тонюсіньке тісто малсука складають трикутником, всередину кладуть яйце, тунець, каперси й петрушку, і смажать у киплячій олії лічені секунди. Правильний брік хрустить, як осіннє листя, а жовток усередині лишається рідким. Їдять його руками, з кута, і перший укус вимагає певної техніки: нахилилися вперед, інакше жовток опиниться на футболці. Де брати: не в готельному буфеті, де брік давно вистиг і задубів, а в простих їдальнях біля ринків, де його смажать при вас. Ціна питання копійчана, а різниця, як між свіжим круасаном і вчорашнім. ## Кускус по-туніськи: з рибою, а не з бараниною Кускус їдять по всьому Магрибу, але туніський вирізняється двома речами. По-перше, він червоний: крупу просочують томатною пастою і харіссою, тоді як марокканський лишається золотистим. По-друге, класика узбережжя: кускус з рибою, цілим окунем чи групером, а не тільки з ягням чи куркою. У приморських містах на кшталт Сфакса чи Махдії рибний кускус, це недільна сімейна страва, і ресторани готують його часто лише в певні дні. Порада проста: замовляйте кускус там, де черга з місцевих, і не лякайтеся розміру порції. Це страва, яку не з'їдають, а долають. ## Харісса: паста, яку внесли до списку ЮНЕСКО Пекуча паста з сушеного червоного перцю, часнику, кмину й коріандру: не просто приправа, а національний символ. У 2022 році харіссу внесли до [списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО](https://ich.unesco.org/en/RL/harissa-knowledge-skills-and-culinary-and-social-practices-01813) разом з усіма ритуалами її приготування. Найкращою вважається харісса з регіону мису Бон, де перець досі сушать на сонці на дахах. У кафе її подають у маленькому блюдці з олією і тунцем ще до замовлення, вмочати туди хліб: законна розминка перед обідом. Додому везіть не сувенірні тюбики з дьюті-фрі, а банки з ринку або страву в скляній тарі з написом Cap Bon. І дозуйте обережно: туніська харісса помітно зліша за магазинну європейську. ## Лаблабі: сніданок робітників, який став культовим Найчесніша страва країни. У глибоку миску кришать черствий багет, заливають гарячим нутовим бульйоном з горохом, зверху: харісса, кмин, оливкова олія, тунець і яйце некруто. Виглядає як безлад, коштує як проїзд у метро, а зігріває краще за будь-який суп. Взимку, коли на півночі Тунісу вогко і вітряно, лаблабі їдять на сніданок біля базарів, стоячи, з одноразової миски. Це той випадок, коли інтер'єр закладу обернено пропорційний смаку. Чим простіша забігайлівка, тим кращий лаблабі. У туристичних ресторанах його часто взагалі немає в меню, і це підказка, що заклад працює не для місцевих. ## Макруд: фінікові ромбики з Кайруана Головний туніський десерт народився в священному місті Кайруан і досі найкращий саме там. Ромбики з манного тіста начиняють пастою з фініків, смажать і просочують медовим сиропом. Звучить просто, але свіжий макруд з лотка біля Великої мечеті і фасований з супермаркету: два різні десерти. Перший тане, другий скрипить. Купуйте на вагу, теплим, і беріть менше, ніж хочеться: макруд щільний і дуже солодкий, пара штук до чаю, це вже повноцінний десерт. У Кайруані ним торгують цілі династії, і продавці охоче дають скуштувати перед покупкою. ## М'ятний чай з кедровими горішками: фінал кожної трапези Зелений чай заварюють міцно, з цукром і свіжою м'ятою, а в склянку кидають жменьку кедрових горішків. Вони спочатку плавають зверху, потім напиваються чаєм і осідають: випили чай, з'їли горішки ложечкою. Це не туристичний атракціон, а щоденний ритуал: у будь-якій кав'ярні країни чоловіки сидять над таким чаєм годинами. Канонічне місце для першої склянки: Café des Nattes у Сіді-бу-Саїді, на циновках, з видом на біло-блакитні вулички. Так, туристично. Але чай там справжній. ## Що ще замовити, якщо смакує - **Оджа**: близька родичка шакшуки, яйця в томатному соусі з перцем і часто з мергезом, гострою бараньою ковбаскою. - **Салат мешуя**: печені на вогні перець і томати, порубані з часником, зверху тунець і яйце. Подають холодним, смакує димом. - **Фрікасе**: маленька смажена булочка з тунцем, картоплею, оливками і харіссою. Стритфуд номер один на перекус. - **Бамбалуні**: пончик у цукрі, який смажать у казані з олією просто на вулиці. Їсти гарячим, поки хрустить. - **Мергез**: гострі ковбаски гриль, беріть з хлібом табуна з глиняної печі. ## Гостро чи ні: як зорієнтуватися СтраваНаскільки гостраКоли і де їстиБрікм'яка, харісса за бажаннямобід, їдальні біля ринківКускус з рибоюсередняобід у приморських містахЛаблабігостра, регулюється харіссоюсніданок, прості забігайлівкиОджа з мергезомгостраобід чи вечеря, будь-деМакрудсолодкий десертКайруан, з лотка на вагуЧай з кедровимине гострапісля кожної трапези## Практичні дрібниці, які зекономлять нерви Алкоголь у Тунісі легальний, але продається обмежено: у ліцензованих ресторанах, барах готелів і окремих магазинах, а в Рамадан ще суворіше. Місцеве пиво Celtia і газованка Boga з травами: класика до стритфуду. Вода з-під крана технічно питна у великих містах, але шлунку мандрівника краще бутильована. Ціни в місцевих їдальнях приємно здивують після Європи, повноцінний обід коштує як кава з десертом у Києві, хоча в готельних зонах цінник легко зростає втричі. І головне: **кухня Тунісу** розкривається не в ресторанах при готелях, а там, де меню написане крейдою і лише арабською. Показуйте пальцем на те, що їдять за сусіднім столом: цей метод не підводив ще нікого.